Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедри фінансів та економіки природокористування Доповідь з дисципліни: «Інвестування» на тему:”Радянський етап становлення інвестиційної теорії” У радянській літературі поняття «інвестиції» підмінювалося поняттям «капітальні вкладення» (М.А. Пессель, С.Я. Огородник, І.Д. Шер, В.Є.Єсипов та ін.), цим самим звужуючи суть інвестицій практично до однієї з форм їх прояву –капітальних вкладень. Поняття «інвестиції» трактувалось як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі засоби). Головним об’єктом досліджень економістів були капітальні вкладення як процес руху вартості, авансованої у відтворення основних фондів. Уся увага приділялася вивченню структури джерел фінансування капітальних вкладень, договірним відносинам виробників і споживачів техніки та інших учасників інвестиційного процесу, ролі банків як органів фінансування і кредитування. Безумовним кроком уперед слід вважати публікації в економічній літературі щодо введення до складу капітальних вкладень (інвестицій) витрат на формування оборотних фондів. Названий підхід знайшов відображення у багатьох методичних матеріалах загальнодержавного статусу. Типовою методикою (1981 р.) визначення економічної ефективності капітальних вкладень було передбачено, що під час обрахунку економічної ефективності витрат на створення або збільшення основних фондів необхідно додавати до капітальних вкладень витрати на формування (поповнення) оборотних коштів або враховувати зменшення їх розміру. Наслідком концепції розширення складу витрат, що їх відносять до капітальних, була поява досліджень обороту інвестицій, розпочалося вивчення окремих стадій інвестиційного циклу. При цьому в переважній більшості випадків йшлося про взаємозв'язок інвестицій з розширеним відтворенням основних фондів, тобто стверджувалося, що інвестиційний цикл завершується введенням у дію основних фондів і виробничих потужностей. Такий теоретичний підхід виявився у практиці планування, фінансування і кредитування капітальних вкладень, організації стимулювання учасників інвестиційного процесу. Водночас аналіз свідчить: ставлення вітчизняних економістів до сутності капітальних вкладень (або інвестицій, у їхньому розумінні) було неоднорідне. Існували два основні підходи, які, з певною часткою умовності, можна назвати як «ресурсний» та «витратний». Якщо виходити з кількісних критеріїв, то в радянській економічній думці переважав витратний підхід, що сформувався як теоретичний і логічний розвиток наявної в країні системи економічних відносин. Узагальнюючи авторські модифікації визначень, можна віднести до капітальних вкладень витрати праці, матеріально-технічних ресурсів і грошових засобів на відтворення основних фондів. З наростанням диспропорцій у народному господарстві країни та зниженням ефективності чинної системи управління економікою посилився інтерес до дослідження ресурсного аспекту сутності капітальних вкладень (інвестицій). Витратний підхід має яскраво виражений нетоварний характер, його характерною рисою є ігнорування значущості грошової форми кругообігу основного капіталу, обгрунтування пріоритетності продуктивної стадії як початкового пункту руху коштів і, як наслідок, обмеження руху грошової форми основного капіталу тільки введенням у дію основних фондів. З погляду ресурсного підходу під капітальними вкладеннями розуміють кошти, призначені для простого і розширеного відтворення основних фондів. Позитивним є те, що вказане визначення «знімає» вторинність грошової форми кругообігу інвестицій щодо матеріальної (товарної) форми, відновлює логічну послідовність процесу відтворення основного капіталу. Вадою цього підходу є абстрагування від процесів руху ресурсів (інвестицій), їх послідовних метаморфоз під впливом цільових настанов інвесторів у продукт інвестиційної сфери. Першу спробу розмежувати поняття «інвестиції» і «ка...